8 нетипових місць у Києві, про які ви не знали

Будь-яке місто — це значно більше, аніж завчені екскурсійні маршрути та рекомендації з путівника. Жителі Києва часто не помічають цікавих місць навколо, хоча проходять повз них щодня. При цьому Київ — це не лише Андріївський узвіз або Пейзажна алея. Ми показуємо нетипові київські локації, про які можуть не знати навіть корінні жителі міста.

Троє сучасних киян — соліст гурту 5vymir, Костя Почтар, засновниця галереї АkТ, Аліса Якубович, і креативний директор дизайн-студії Artkai, Костянтин Чеканов — обрали по 3 нетипові локації в Києві та розповідають свої історії про них.

Ця садиба, яка колись була дачею Хрущова, існувала задовго до самого Хрущова і Радянського Союзу. Її побудував архітектор Микола Казанський, який багато всього спроектував у Києві та Російській Імперії. Власник садиби Більський висадив довкола парк, дуже схожий на Воронцовський в Алупці. Місце особливе, бо тут ростуть нетипові для Києва дерева: старі платани, піхта, кримська сосна. Мені тут завжди спокійно. До речі, з цього місця бере витік річка Глибочиця, яка колись протікала по вулиці Глибочицькій, а зараз — по колектору під нею.

Це шматок якоїсь будівлі, яка колись тут стояла. Потім власники кав’ярні поблизу огородили залишок стіни білим парканом. Коли я вперше це побачив, то подумав, що  це якась арт-інсталяція. Схоже на маленький шматок приватної власності посеред великого міста. Це означає, що місце живе, що воно комусь потрібне. Стіна-руїна провокує в мене думки про те, що навіть зі шматочку речей, які нам здаються давно втраченими, можна зліпити нову історію.

Київська РЕС знаходиться на Рибальському півострові. З мосту вона мені завжди нагадувала фабрику з обкладинки альбому Animals гурту Pink Floyd. Десь півтора роки тому я захотів об’їздити всі конструктивістські будівлі Києва, і виявилось, що однією з таких і є РЕС. По-перше, сама по собі будівля дуже крута, вона червоного кольору, стара і потужна. По-друге, біля електростанції є сходи, які ведуть до Дніпра, і вода заходить просто на них. Звідти відкривається класний вид: ти дивишся на Поділ з того місця, що на нього дивляться люди з Подолу. 

Тут розташований будинок із багатьма майстернями скульпторів та художників. «Закутки» творців передаються від батька до сина. Два місяці тому я готувала виставку і шукала одного скульптора. Його звати Єгор. Приїхала сюди, випадково зайшла не в ті двері й потрапила до Ростислава, чиї роботи врешті і прикрасили експозицію. У цьому будинку атмосфера сакральності. Кожна майстерня — окремий світ — відлюдний, далекий від мас. Сюди можна вільно зайти, придбати скульптуру. Вам запропонують чорного чаю з цукром та печивом. Але особливо нікого тут не чекають.

На цій локації я проводжу більшість свого часу. Аби відкрити галерею, я шукала місце, схоже на вулицю, де можна було б блукати годинами, читаючи анотації до сотень арт-об’єктів. Хоча сама “Платформа”, у якій розташований AkT, уже обжита, але це місце досі виглядає незайманим. Парадокс ще в тому, що АkT часто не можуть знайти, хоча він займає не мало — 3500 м2 з 10 000 м2 всього арт-заводу.

Я корінний киянин, із 7 років живу в центрі. Ще я затятий пішохід, у день проходжу по 10 кілометрів. Район Золотих Воріт уже став попсовим, але якщо відійти від Ярвалу, то можна знайти вулички, на яких людей немає. Наприклад, Стрітенська — одна з перших вулиць, де почали з’являтися мурали та арт-об’єкти. Навпроти скульптури балерини живе мій друг, ми часто корчили пики з вікна, коли хтось біля неї фотографувався. Через Стрітенську я часто проходжу, коли треба зібратися з думками і побути на самоті.

Це спортивний оазис серед міста. Я 10 років займався великим тенісом і знаю, що в місті дуже мало майданчиків для спорту. Зараз велотрек змінюється, став виглядати ще крутіше, не дивлячись на те, що поруч є будинки з не особливо естетичними фасадами. На диво, про велотрек досі знають небагато людей, хоча всіх він вражає. Це хороше місце, щоб зупинитися біля нього під час прогулянки і поспостерігати за тим, як педалюють велосипедисти по колу.

Це вулиця, яка з’єднує Льва Толстого і Саксаганського. Нею класно спускатися вниз, угору — менш класно. На цій вулиці я колись орендував квартиру, тут розташована школа, у якій я навчався з 3-го по 11-й класи, а також тут є затишна лавочка, на якій я перецілував купу дівчат. Лавочка стоїть просто на вулиці, але в дуже тихому і прихованому від зайвих очей місці.

Матеріал підготовлено за підтримки The Village